Село моє...

Люблю село своє тоді, коли осталось наодинці при не столоченій билинці й не скаламученій воді. Коли збирається рідня, хай вже мала, та працьовита, у бронзу літа перелита, в осінню честь оцього дня. І тихо мовляться слова, і шепче зірка вечорова. І чуть, як засина трава у колисковій рідній мові. Автор: Анатолій Таран; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua